Сорок років тому — Радивилівський район

Людина краще розуміє життя, якщо час від часу озирається в минуле, близьке і порівняно віддалене, осмислює колись пережите, виходячи з нагромадженого досвіду. А ще – це можливість бодай подумки побути з дорогими й рідними людьми, просто знайомими, яких уже немає серед нас, подивитися на їхній час сподівань і здобутків уже іншим, більш зрілим поглядом. Зазирнімо і ми більш як на сорок років назад, у рік 1968-й. Особисто для мене він пам’ятний тим, що закінчив школу, почав трудову біографію.

Звичайно, пам’ять – не комп’ютер, у ній не втримати стільки фактів і подробиць, скільки відобразили їх тогочасні газети. Тому з неабияким інтересом гортав радивилівську (червоноармійську) районну газету “Прапор перемоги” сорокарічної давності (як бачимо, назва газети зберігається – як свого роду торгова марка). Про деякі публікації піде мова.

У новорічному номері до числа кращих були віднесені фурнітурний завод (директор Г.Іпаткін), колгоспи “Маяк” (голова І.Бацмай), “Авангард” (Я.Захаров), ім. Петровського (І.Смоляр). Зазначалося, що впродовж року в районі збудовано чимало господарських і культурно-побутових приміщень.

Будинки культури відчинили двері в Ситному (на сьогодні не існує – завалився), Боратині (на сьогодні практично бездоглядний і занедбаний), восьмирічки прийняли учнів у Башарівці, Перенятині, Іващуках. У перших числах січня редакція підбила підсумки конкурсу на краще розповсюдження районки. Найкращого результату домоглося Дружбівське відділення зв’язку (начальник В.Ступак). Почав друкувати свої фотознімки Василь Грицайчук, який пропрацював у редакції як журналіст до виходу на пенсію в 2005 році.

Відбулася райпартконференція. Першим секретарем (тоді керівник району) знову став І.Плохой. Він критикував ряд господарств за низькі врожаї, насамперед картоплі, овочевих та круп’яних культур, за те, що низький рівень механізації трудомістких процесів у тваринництві неабияк підвищує собівартість продукції. Йшла мова також про те, що з 20 голів сільрад 13 не мають навіть середньої освіти, підкреслювалося, що “ще недостатньо ведеться боротьба з релігійною ідеологією”, а “деякі парторганізацїї змирилися з тим, що на квартирах окремих комуністів є ікони”.

3 передової статгі “Покликання інтелігента” (27 січня 1968 р.) довідуємося, що в школах району було 455 вчителів, а число медичних працівників сягало 300, в т.ч. з вищою освітою – 33. У лютому відбулася районна нарада робсількорів, на якій своїми міркуваннями ділилися заступник редактора “Прапора перемоги” Я.Пуківський, кореспондент обласної газети “Червоний прапор” С.Лагодзінський, громадські кореспонденти М.Котюха, О.Мудрик, М.Даниленко, М.Дейнека та інші.

Газета друкувала багато звернень передовиків кол­госпного виробництва, вмі­щувала розлогі оповіді про справи трудових колективів, присвячені тим чи іншим датам в історії компартії. Заголовки на зразок “Світять маячні вогні” (№19), попри всію їх комічність, не були рідкістю. Слова “зобов’язання”, “закликаємо”, “на честь” трапляються мало не в кожній публікації. У районних зобов’язаннях на 1968 рік, надру­кованих 16 березня, натрап­ляємо й на важливий намір “побудувати в колгоспах 13 корівників на 1300 головомісць, 7 телятників на 700 головомісць, 8 свинарників на 800 головомісць”. Перед­бачалося зібрати з кожного гектара по 20,5 ц зернових, 400 – цукрових буряків, 260 – кукурудзи в молочно-вос­ковій стиглості, 110 ц кар­топлі, довести поголів’я до 52 голови на 100 гектарів сіль­госпугідь, у тому числі корів – 18, надоїти від кожної корови 2500 кілограмів молока.

До чергової річниці ви­зволення Червоноармійська і району від фашистів газета вмістила розповіді про М.Четвертного, П.Стрижака, спо­гади І.Семерікова, знімок учасника визволення району І.Хіленка.

Наприкінці березня районка опублікувала повідом­лення про загибель 27 березня першого космонавта Ю.Гагаріна і льотчика-випробувача В.Серьогіна.

11 квітня з’явився “від­критий лист групи голів колгоспів, спеціалістів сільського господарства, бригадирів ріль­ничих і тракторних бригад” із закликом “розгорнути зма­гання за район високої куль­тури землеробства”. Звернен­ня підписали І.Бацмай, Я.Захаров, М.Синюк, І.Смоляр, А.Черевко, Й. Крам, А.Іващук, І.Джунь, І.Шапран, В.М’якота…

Помітною подією для жителів Хотина стала зустріч із земляком, екс-чемпіоном СРСР з важкої атлетики (в середній ваговій категорії) М.Хомченком.

З нагоди свята Перемоги друкувалися спогади І.Голєва, Д.Помазана, І.Барабана, розповідь про генерала Г.Мішаніна (загинув у районі с.Ситного). 9 Травня в райцентрі відбулася маніфестація, на братські могили було покладено вінки.

Агроном закликала в боротьбі з колорадським жуком використовувати препарати ДДТ, про­стіше кажучи – дуст, над­звичайна шкідливість якого для людей була встановлена лише згодом.

У червні повідомлялося про будівництво 2-поверхової школи на 320 учнів у Теслугові, про роботи з осушування заплав річки Пляшівки, про спорудження чайної в селі Пляшівці. Велася мова про підготовку до жнив. Напри­клад, у колгоспі імені Б.Хмельницького вже мали 6 зернозбиральних комбайнів, у тому числі один новопридбаний.

На колгоспних плантаціях району почалося збирання полуниць. Десятки тонн їх надійшли на овочесушильно-консервний комбінат. А всього тут вирішили виготовити по­над 140 тисяч умовних банок варення.

Газета багато уваги приділяла пропаганді нових обря­дів, теоретичної спадщини “вождів світового пролета­ріату”. Скажімо, докладно ви­світлювала реєстрацію шлю­бів у “кімнатах щастя”, де “підлога встелена доріжками, столи вкриті святковими ска­тертями, всюди квіти, лозун­ги”.

У липні біля с.Лев’ятина зібралися на масові гуляння представники з усіх господарств. Лунали пісні, значною мірою російськомовні. Увечері свято пісні продовжилося в будинку культури. Крім ансамблів, переможцями конкурсів були названі й Ю.Кіщук та Н.Ільчук.

У серпні, з нагоди Дня будівельника, з найбільш значних споруд, які зводилися, були названі цегельня в Дружбі, клуб в Іванівці, молочний блок і два корівники в господарствах.

Вивершувалися корпус райлікарні, закладалися школи в колгоспах імені 1 Травня і “Мир”, готуватися до передачі жильцим два 16-квартирних будинки по вул. Садовій у Червоноармійську. У тому ж місяці пустили в дію цегельню біля с.Пляшевої.

“Прапор перемоги” в кількох номерах публікує повідомлення телеграфного агентства про події в Чехословаччині, подаючи офіційні оправдувальні аргументи з приводу введення радянських військ у цю країну для “придушення контрреволюції”.

1 вересня 1968 року прийняли учнів новозбудовані школи в селах Гранівці, Пляшевій, а загалом споруджувалося ще 6 шкіл. Кращими в навчально-педагогічній роботі вважалися обидві міські школи, школи в Боратині, Гранівці, Рідкові. Діяло близько 20 початкових шкіл.

При в’їзді в місто було закладено сквер із 100 беріз – “на честь 100-річчя з дня народження В.І Леніна”.

У газеті регулярно з’являлися літературні сторінки і куточки поезії, де друкувалися, зокрема, Григорій Чубай (став відомим поетом), Андрій Почаєвець, Василь Бахно…

Взагалі газета робилася цілком у дусі тогочасних вимог. Ось тематика лише одного номера (за 26 вересня 1968 р.): головою колгоспу “Радянська Україна” Г.Бондарчук ставилася проблема підвищення культури землеробства, секретар парторганізації колгоспу імені 17 Вересня М.Лиходій вів заочний семінар секретарів, начальник автоколони А.Ковальчук розповідав про ціну робочої хвилини, друкувався черговий матеріал ТАРС “До становища в Чехословаччині”.

У листопаді на районну дошку пошани були занесені колективи колгоспів “Маяк” і “Комунар”, Крупецької сільради, фурнітурного заводу (керівники І.Бацмай, М.Синюк, П.Мошкун, Г.Іпаткін). Наприкінці року переважали публікації про підсумки ви­конання зобов’язань, про плани на майбутнє.

Такий був 1968-й у невеликому районі на Рівненщині. Не надто яскравий, у міру стабільний і надміру заідеологізований. Для багатьох користувачів Інтернету ця публікація стане нагадування про деякі події їх неблизької і незворотньої молодості.

                                                                                Володимир Ящук.

Радивилівській газеті «Прапор перемоги» — 70 років

Кращі й гірші часи пережила радивилівська газета «Прапор перемоги» (Рівненська обл.), однак збереглася як видання, необхідне людям, а отже – й підтримуване передплатниками.

Організовувати випуск газети в передвоєнний Червоноармійськ був направлений В’ячеслав Георгійович Білоусов, та не судилося йому благословити в світ перший номер: невдовзі загинув, їдучи на мотоциклі, поблизу села Башарівки.

Редактором призначили Григорія Григоровича Попова. Крім прізвища, знайденого в документах, нам про нього нічого не відомо. За переказами, загинув на фронті. До війни вийшло всього вісім чи дев’ять номерів газети під назвою «Соціалістичний шлях» (у редакції є фотокопії 5, 6, 7 і 8 номерів, отриманих свого часу з київського архіву). Восьмий номер датовано 20 червня 1941 року. Якого числа вийшов перший, так і не встановлено, незважаючи на вжиті колись спроби з’ясувати це за допомогою Книжкових палат УРСР і СРСР.

Зважаючи на періодичність наявних номерів, ймовірно, що районка почала видаватися з кінця травня чи з початку червня, а останній, передвоєнний її номер побачив світ 22 червня, тобто в день нападу гітлерівців на СРСР. Відновився випуск газети лише через рік після звільнення району від загарбників – 31 березня 1945 року, під назвою «Більшовицька зброя». Першим повоєнним редактором стала Єфросинія Андріянівна Шинкаренко, яка прожила 94 роки і похована в Радивилові. До складу нинішнього Радивилівського району тоді входив Козинський, де з 10 червня 1945 року видавалася газета «Ленінська зірка» (редактор А. Гусар).

За розповідями ветеранів поліграфії, тексти для тиражування набиралися дрібними металевими літерами вручну, друкарську машину також доводилося крутити вручну. Працівники редакцій за матеріалами в села ходили пішки, у кращому разі діставалися підводами. Доводилося зважати на небезпеки повоєнного часу. Робота над випуском газети у сталінські часи ускладнювалася і тим, що за смислову неточність, помилку можна було не тільки наразитися на звільнення з посади, але й потрапити під суд, опинитися на засланні.

У 1959 році Козинський район приєднали до Червоноармійського. Після перейменування ВКП(б) на КПРС газета одержала іншу назву – «Прапор ленінізму», із якою випускалася до 1962 року, коли Червоноармійський район ліквідували і приєднали його територію до Дубнівського.

Але нежиттєздатність такої адміністративної реформи призвела до того, що почалося розукрупнення районів. У 1966 році Червоноармійськ знову став райцентром, а 16 березня 1967 року вийшов перший номер відновленої районки з назвою «Прапор перемоги» (редактор Федір Фотійович Поліщук; помер і похований у Дубні). Цю назву газета зберігає досі – як данину добрим традиціям, як свого роду товарний знак, бренд, за яким читачі впізнавали і впізнають давно знане видання. Тим паче, що в словах „прапор” і „перемога” нема жодного застарілого змісту.

З початку 1991 року «Прапор перемоги» став громадсько-політичним, із серпня того ж року, після проголошення незалежності України, – позапартійним виданням. Докорінно змінилися тематика та ідейна спрямованість публікацій. Позиція видання великою мірою визначається матеріалами її громадських авторів, переконаннями депутатів районної ради. Формат газети вже упродовж 70 літ незмінний, нині виходить районка як тижневик. Із 1995 року використовується комп’ютерна технологія її випуску, що суттєве поліпшило оформлення сторінок.

Крім згаданих, редакторами були Антон Маєвський, Лідія Ващук, Іван Даниленко, Володимир Садовенко-Черніговський, Антон Лісничий, Володимир Ящук, Олена Кондратенко. У газеті в різні часи працювали на творчих посадах Федір Рубель, Юрій Виноградов, Микола Грицак, Віктор Топоровський, Роман Матвіїв, Юрій Пастух, Микола Крижанівський, Василь Бахно, Андрій-Тарас Багнюк, Анатолій Левицький, Василь Грицайчук, Тетяна Кожан, Олег Михайлов, Валентина Блінова-Настіна, Степан Родич, Людмила Гордієвич, Василь Семеренко (працює зараз) та ін. Упродовж кількох десятиріч успішно вела редакційні бухгалтерські справи Марія Ковальчук. Оскільки районка завжди представляла і позицію районної влади, її керівники та найбільш впливові люди активно підтримували видання, дбали про повноцінне фінансове його забезпечення. У колективі хороша згадка про Миколу Похільченка, Бориса Ворожбита, з вдячністю оцінюється внесок у випуск видання Марії Юрчук, Анатолія Олесницького, Мар’яна Голендера, Григорія Павлюка, Анатолія Тимошейка, Володимира Варфалюка та інших. Багато років активно співпрацювали з газетою її громадські кореспонденти Йосип Крам, Микола Даниленко, Адам Лень, Віктор Сімейко, Григорій Мащук, Євстахій Янковський, Володимир Данилюк, Михайло Лиходій, Микола Ратинський, Володимир Олійник, Данило Водяний, Володимир Повх, Василь Ралець, Валентина Герзун, Іван Мельничук, Володимир Боратинський, Олександр Міщенко, Федір Бортник, Микола Симчук, Григорій Камінський та ін.

По десять-двадцять і більше років років друкувалися і друкуються в „Прапорі перемоги” Іван Дурда, Максим Будько, Євген Гудима, Василь Бондар, Василь Кушинський, Павло Лотоцький (Пляшева), Надія Мельник (Хотин), Георгій Костюк (Козин) та інші.

«Прапор перемоги» неодноразово визнавався одним із кращих видань області. Його публікації вміщувалися на сторінках книг.

Підготував редактор газети Володимир ЯЩУК

(2011 р.).

На знімках: під час «круглого столу» з нагоди 70-річчя «Прапора перемоги»

 

Останнє фото колишнього редактора Олени Володарівни Кондратенко